Ну от і явилася, сволота. Як завжди добра, ніжна, магнітна і заколисуюча. тільки мене ти не готуєш до зимової сплячки.Навпаки - все зсередини вилазить наверх..
/Эй жители неба,кто на дне еще не был Не пройдя преисподни вам не выстроить рай Эй жители дна,гром смеется над вами Чтоб быть с ним на равных Есть один путь - НАВЕРХ/
і утворюється кокон спогадів.кокон внутрішньої мене /нутрощами наверх/ Незрозумілої, розмитої. Ти перетворюєш мене в жінку з тоо біснуватого, агресивного створіння з параноїдально-суїцидальними аксесуарами. кожен раз я згадую тебе 2 роки тому. трагічно це чи позитивно- ще досі не розберуся. /ТО ЛИ птицы летят перелетные
ТО ЛИ крысы бегут с корабля/
за тисячі трильйонів секунд відчуваю тебе. з тобою з*являється відчуття, що все буде добре. ти несеш з собою спокій. Чи ступор. / Встань, встань, в проеме двери, как МЕДНОЕ ИЗВАЯНИЕ, как бронзовое распятие.. встань, встань проеме двери/
І згадую. А колись, коли ти прийшла, я так сумувала за літом
/Кто-то здесь, А ЛЕТА НЕТ
Небо больше не вернет
Крыши, музыку, веселье,
Кухни, сказки и безделье:
Порванные кеды
Философские беседы
Истрепанные джинсы
Разбросанные мысли/
І в тому сумі полюбила тебе. Ти- це коли всі матеріальні, фінансові і життєві сутності залишаються осторонь. і є лиш відчуття, неясна розмита усвідомленість чогось. Ніби розтікаєшся у повітрі енною кількістю атомів.
Отаке дурнувате щастя. В тобі я можу перетворитися на генія, навіть на поета, письменника і навіть музиканта.
/Мой друг художник и поэт в дождливый вечер на стекле
Мою любовь нарисовал, открыв мне чудо на земле./
Ніхто чомусь не може вже 2-й рік розділити тебе зі мною. А якщо й так- то лише на короткі і веселі миті. Ходжу-сиджу-стою-їду і відчуваю свою дурнуватість. Якусь дивну відмінність від усіх. Може, в тоіб я сходжу з розуму. Хм.
/Какой прекрасный день, ля-ля, какой прекрасный день, ля-ля, Какой прекрасный я и песенка моя../
Всім пофіг. Добре-погано. Погано-добре. Напевно, це добре. Було б. Якби всім було пофіг.
/А мне все ПООХУУУЙ..я сделан из мя-ааа-сааа/
Хочу в парк. Збирати листя.
/ Я пинал по скверу ЗОЛОТЫЕ ЛИСТЬЯ/
Але назад не хочу. Але хочу. Але нікому про то не скажу. І собі. Це сум за собою в тобі тоді. За світлими відчуттями, як були розділені.
/И теперь, наяву, я ЖИВУ и НЕ ЖИВУ, Сохранить пытаясь тишину. / ...І вести довгі діалоги з собою. Можливо, підсвідомо спеціально звільняю для цього простір і час. ХЗ А люди ображаються. Пхе, дурні. Варто на них зважати - у їхньому ж світі живу.
