Довго повзтиме горами ніч,

Спустить на землю своє покривало.

Кинувши оком на те, що украла,

Скине тягар зі стомлених пліч.

Мовчки вона до людей заговорить,

Тішачи нас прекрасними снами.

Зчарує природу своїми казками,

Обрій в полотна душі перетворить.

Вітер згадає подихом сум,

Місяць тихенько світ заколише,

А потім втече у нетрі до тиші,

Лишивши на небі сліди своїх дум.

Ниткою сонця народиться день,

Фарбами яблук змалює світанок.

Клубочиться ліс прозорим туманом,

Чекає від неба веселих пісень.

Ніч – чарівниця сховає любов,

Зорі у серці своїм прихистивши.

Десь недалеко собі затаївшись,

Згодом чаклунка повернеться знов.