Старі конверти з-під пилюки

Здіймають очі на перо безруке,

                Благаючи заповнити рядки порожні...

Поблизу річки небуття

Холодними колючими ночами

У пошуках безсмертного життя

За твоєю помчиться думка моя,

розганяючи завісу туману над сонцем ,                                          

 впусти до себе через серця віконце.                                      

не ховай до душі своєї дороги....

Дістань собі зірку  високого неба,

Де день свій політ кожен раз починав.

Її сяйний слід між  крил Андромеди

                               і виходу шукать немає сил.

                               Як добре - десь є ти і ти не гаснеш,

                               літаєш вільно, хоч і без крил.

Зломи терпіння тверду сталь, розплав важкі замки пітьми.

Серце ридай, кричи душе, пробий у світлий день дорогу,

Знайди отруйного ножа, що оселив в тобі тривогу..

Зжени усе-і добре і погане- зі свого нового лиця,

Нехай чудова мить настане, коли почнеться знов твоє життя.

          Моє..?

Я крашу волосы в осенний цвет

                Внутри – непримирение

Послушай, друг, привет.

Выбрось на помойку

Летние дожди

Не уходи, постой-ка

Осень впереди.

Де місяць на грайливому коні...

Гортаючи старі пожовклії сторінки

Моєї пам’яті я воскрешу політ,

Висмикую лиш довгі соломинки

З копиці щастя

Й засиплю ними світ.

Поезія і я

Спілкуємось тепер лише мовчанням.

Як жаль...