За твоєю помчиться думка моя,

розганяючи завісу туману над сонцем ,                                          

 впусти до себе через серця віконце.                                      

не ховай до душі своєї дороги ,                                                             

 забудь порожні та марні тривоги                                             

тримаю шматочок довір'я в долоньці,                                                     

подивись,хоч поглянь . благаю. це ж я!                                                    

Знов пізнаю  мовчазний оцей знак-

 блискавка тьмяно майне у очах,

 сплітаючи німо попередження твір.

Тікаєш? чекай! я ж не скривджу... повір.

Тихенько пульсує довір'я в долонях,

зрадливо роса виступає на скронях.

ти знов тихо зник, неприборканий звір,

 небезпечний, самотній та ніжний хижак.

Доведеться надію назад віднести,

Загорнувши її в кохання серпанок,

можливо колись віддасиш мені ранок...

Поки ж вступаю в душі надвечір’я,

за мною плететься з долоньки довір’я,

Не судилося нам зустріти світанок,

Моїй думці без тебе нікуди іти.